Сорокатрирічний Бритаслав Стоянович вже п’ятнадцять років ділить дах над головою із прахом сімейства, що померло більше століття тому. Коли Братислав залишився без житла, вирішив, що жити в одній із могил на міському цвинтарі краще, аніж поневірятися по вулицях.
Колишній будівник каже, що на кладовищі він почуває себе, як вдома. «Тут сухо та тепло. В мене є декілька ламп та особисті речі. Це не палац, але тут принаймні набагато краще, ніж на вулиці».
Стоянович ніколи не мав постійної роботи і втратив свою домівку за борги. Потинявшись декілька місяців на вулиці, він знайшов собі новий «дім» і каже, що жити з мерцями не так моторошно, як здається.
«Спочатку мені було лячно, але згодом я звик. Зараз я більше боюся живих, аніж мертвих», – зізнається Братислав, – «Кожного разу, коли мені потрібно вилізти, я перевіряю, чи немає поряд людей, щоб не налякати їх до смерті. Люди дуже добре до мене ставляться, інколи вони приносять мені їжу або одяг».
Співробітники кладовища розповідають, що їхній мешканець може залишатися в своїх «апартаментах» у два квадратних метри, доки він не заважає відвідувачам. «Сім’я, якій належить могила, давно померла, тому технічно вона не належить нікому», – пояснює прес-секретар адміністрації цвинтаря.
Колишній будівник каже, що на кладовищі він почуває себе, як вдома. «Тут сухо та тепло. В мене є декілька ламп та особисті речі. Це не палац, але тут принаймні набагато краще, ніж на вулиці».
Стоянович ніколи не мав постійної роботи і втратив свою домівку за борги. Потинявшись декілька місяців на вулиці, він знайшов собі новий «дім» і каже, що жити з мерцями не так моторошно, як здається.
«Спочатку мені було лячно, але згодом я звик. Зараз я більше боюся живих, аніж мертвих», – зізнається Братислав, – «Кожного разу, коли мені потрібно вилізти, я перевіряю, чи немає поряд людей, щоб не налякати їх до смерті. Люди дуже добре до мене ставляться, інколи вони приносять мені їжу або одяг».
Співробітники кладовища розповідають, що їхній мешканець може залишатися в своїх «апартаментах» у два квадратних метри, доки він не заважає відвідувачам. «Сім’я, якій належить могила, давно померла, тому технічно вона не належить нікому», – пояснює прес-секретар адміністрації цвинтаря.
