Діяльність Біне стала суттєвим внеском у вивчення фізіологічних та психологічних закономірностей розвитку дитячого організму. Він виступав проти абсолютизації слова учителя як засобу навчання, за перетворення учня у активного учасника власної освіти. Виховний процес, на його думку, треба будувати, спираючись, перш за все, на природжені якості дитини. Соціальний же фактор розглядався спрощено, йому не приділялось достатнього уваги.
Вільгем Август Лай розглядав дитину як активно діючу частину соціального і біологічного середовища, діяльність якої є реакцією на оточуючий світ. Тому центром виховного процесу є, на його думку, не діяльність педагога, його вплив, а діяльність самої дитини, яку треба організувати, враховуючи її психологічні та фізіологічні особливості, її рефлекси та потреби. Особливого значення серед дитячих рефлексів А. Лай надавав інстинкту боротьби, розвиток якого допоміг людині зайняти місце «господаря світу».
Відповідно до концепції А. Лая, сформульованої ним у роботі «Експериментальна дидактика», характер засвоєння учнями знань залежить від психолого-фізіологічних особливостей дітей.
Однією з провідних ідей А. Лая була зміна школи навчання школою дії. В основу цієї ідеї, сформульованої, зокрема, у роботі «Школа дії», була покладена теза про єдність сприйняття, мисленої переробки сприйнятого і відповідних зовнішніх реакцій як основних елементів навчального процесу. Головне місце у цій тріаді – сприйняття, переробка, вираз – А. Лай відводив третьому компоненту, який власне і являє собою діяльність, змістом якої і пристосування дитини до оточуючих умов життя.
Німецький педагог і психолог, один із засновників експериментальної психології Ернст Мейман (1862-1915) у творі «Лекції з експериментальної педагогіки», пояснюючи причини виникнення цього напрямку у педагогіці, стверджував, що вся попередня педагогіка мала абстрактний і нормативний характер і в ній не було найголовнішого – наукового обґрунтування процесу навчання і виховання. Обґрунтував тезу про те, що тільки індуктивний шлях забезпечує кожному вихователю розуміння використовуваних ним педагогічних засобів. Для різносторонньої роботи з дитиною Е.Мейман вказував на необхідність цілісного синтезованого знання про неї і про способи її підготовки до життя.
У педагогіці Мейман одним з перших висунув принцип саморозвитку дитини, обґрунтував значення активності дитини у навчальному процесі.
Дослідження проводив в умовах штучного експерименту. Основою педагогіки вважав етику, естетику, науку про релігію. У своїх дослідженнях Е. Мейман визначив основні умови педагогічного експерименту:
-можливість викликати за своїм бажанням процеси, що їх належить досліджувати;
-довільно змінювати процеси досліджень відповідно до намірів експериментаторів;
-довільне втручання у перебіг явищ повинно спрямовуватися певними науковими намірами;
-істотною рисою експерименту має бути кількісна зміна досліджуваних процесів.
Заслуговує на увагу постановка Мейманом питання про необхідність створення експериментальної дидактики. Позитивними моментами його концепції було більш широке, ніж раніше, включення психологічних фактів в педагогічні дослідження. Він добивався, щоб вихователь мав загальний психофізіологічний портрет кожного учня, щоб краще його розуміти.
Методами експериментального педагогічного обстеження Мейман вважає:
-уявити себе самого в становищі дитини (хоч він і не науковий і надто суб‘єктивний);
-спогади про власне дитинство;
-порівняльно-еволюційний (порівняння між тваринами і людьми, між дітьми різних країн і різних народів);
-вивчення результатів дитячої творчості і особливо дитячих малюнків;
-традиційні методи: спостереження, анкетування, метод педагогічних щоденників (де записують розвиток мови й інших виявів дитячого росту), складання характеристик, метод експериментів, лабораторних тестів.
Для сучасної педагогіки цікавими залишаються думки Е. Меймана про розумове виховання учнів, гігієну шкільної праці, вплив на учня шкільного та позашкільного життя. Однак, розглядаючи ізольовано психічні функції дітей, залишався далеким від вивчення дитини в цілому.
На базі експериментальної педагогіки, як її напрямок, у кін. XIX ст. у США виникла педологія (наука про дітей). Її основоположником вважають американського психолога Е.Торндайка, який заснував першу педологічну лабораторію.
Головним способом вивчення дітей для педологів виступали тестові випробування на визначення коефіцієнту розумової обдарованості, коефіцієнту інтелекту IQ (Штерн).
У свою чергу французький психолог Альфред Біне розробив метричну шкалу, за якою в експериментальних умовах оцінювався розумовий вік. Заслугою педагогів-експериментаторів є те, що вони намагались знайти ефективні методи і засоби навчання учнів, знайти закономірності їх фізичного і розумового розвитку на різних вікових етапах, вивчити розвиток психічних якостей і процесів тощо.
Серед найголовніших недоліків у діяльності експериментаторів можна назвати два: 1) наявність кабінетних експериментів, які проводились у штучних лабораторних умовах у відриві від соціальних умов і педагогічної практики; 2) хоч експериментаторами і, особливо, педологами було запропоновано цілий арсенал методів психолого-педагогічних досліджень, але більшістю їх діяльність зводилась до використання тестів на вивчення розумового розвитку дітей.
Негативним було й те, що методологічною основою такого тестування у ряді країн (США, Англія) виявилась теорія вроджених здібностей. Тому тестування за певних умов виступало там засобом соціальної селекції населення.
Американський психолог і педагог Едуард Торндайк (1874-1949) вважав, що педагогіка лише тоді стане наукою, коли зможе використовувати кількісні методи дослідження. В роботі «Педагогічна психологія» Торндайк висловив ідеї, які справили великий вплив на розвиток теорії навчання в США і відбилися пізніше в концепції програмованого навчання. Навчання трактувалося педагогом як процес пристосування індивіда до середовища; центральним для нього був «закон ефекту» - залежність зміцнення реакції від подальшого задоволення або незадоволення.
Інший закон, названий Торндайком «законом вправи», формулював залежність між стимулом і реакцією і полягав у необхідності повторення цьому зв'язку, бо в іншому випадку вона зникає. Експериментально досліджуючи проблему формального навчання, вчений довів, що з одного матеріалу на інший, знов вивчається, можуть бути перенесені тільки загальні принципи або ідентичні елементи. Е. Торндайк створив роботи з психології навчання арифметиці, алгебрі, мови, читання. Для кількісного виміру рівня психічного розвитку їм була розроблена оригінальна система тестів.
Гренвілл Стенлі Холл – американський психолог, поклав початок педології – науці про дітей.
У 1883 р. Холл організував при Балтиморському університеті першу в США експериментальну лабораторію, в якій почалося вивчення психічного розвитку дітей, переважно підлітків. Холл також був засновником перших журналів, присвячених проблемам вікової психології. З 1891 р. за його редакцією став видаватися журнал «Педагогічний семінар і журнал генетичної психології», а з 1910 р. - «Журнал педагогічної психології».
Як президент університету він дозволяв займати викладацькі посади жінкам. Холл також організував перший в США Інститут дитячої психології.
Популярність Холлу принесли його дослідження психічного розвитку дітей і в галузі педагогічної діяльності. Він звернув увагу на важливість вивчення процесу становлення психіки конкретної дитини.
Популярність педології пояснювалася головним чином її орієнтованістю на практику.
Поделитесь в соцсетях:
